Диктанти для ДПА

Вірність лелек

На даху однієї німецької школи лелеки змостили гніздо. Згодом у ньому з'явилися лелеченята. Якось маленьке пташе­ня випало з гнізда й лежало нерухомо: воно дуже забилося. По­терпілого знайшов учитель і взяв його в хату, годував, піклу­вався про нього, аж доки воно видужало. Потім чоловік відніс його на луку. Старі лелеки знайшли своє дитя й почали году­вати. Коли в малого лелеки виросли й зміцніли крила, так що він зміг літати, батьки забрали його в гніздо. Щодня, як учитель виходив на луку пройтися, молодий лелека прилітав до нього іі ходив поруч. Це було таке диво, що люди навіть приходили дивитися, як учитель із лелекою проходжується, а діти юрбою бігали навколо них. Птах нікого не боявся: з ним був приятель і оборонець.

Розповідають, що в Брюсселі один ткач знайшов малого ле­леку, що випав із гнізда, і взяв до себе. Він панькався з ним, як із малою дитиною, бо жив собі сам-один, і лелека став йому за ди­тину. Уже лелека виріс, а добродія свого, старого ткача, не залишав. Вони дуже приятелювали.

166 слів  За Б. Грінченком

Гуси в темній воді

У селі, у білому засніженому яру, тече річечка, через неї міс­ток перекинуто. Криги коло нього немає, вода темніє свіжо й гостро, скипає горбиками поміж блискучого каміння, а трохи да­лі біліють гуси. Одна гуска стоїть у низенькому снігу, витягую­чи довгу шию то в один бік, то в інший, а інші позаходили у во­ду, неквапно переступають з лани на лапу, пильно вдивляються в дно. Ось одна спробувала дістати щось, а потім, вистромивши голову назад, і не обтрушується, наче й не обпекло її холодком.

    Білі гуси стоять у темній воді, лагідністю віє від їхнього не­величкого табунця. І раптом одна задерла вгору червоного дзьо­ба, крикнула — і в її крику пролунала неясна тривога, почувся розпач, ніби птиця скаржилася. І зразу ж їй відповів увесь табун, відповів гамірно, дружно, і в їхньому ґелґанні була не тільки тривога, а бадьорість і радість торжества. Гуси збилися докупки, замахали крильми, повитягувавши білі шиї вгору, а потім одра­зу замовкли й розійшлися по темній воді.

Коли я дивився на гусей і слухав їхнє ґелґання, зненацька мені стало легше й вільніше на душі.

171 слово                                             За Є. Гуцалом

Добре мені

Добре мені, що мій пес не прив'язаний. Мені легко від того, що моя любов і харч не прирікають його бути прикутим у тісному дворі й марити волею. Перед ним відчинені ворота та двері, однак він мене жодного разу не покинув, не зрадив. Навіть у ви­снажливих мандрівках, у спеку й негоду він невідступно стереже від нападників і самоти.

Добре мені, що в хаті не маю клітки з пташкою, котра нудила­ся б неволею за дрібку крихт із мого столу. Зате я радий, якщо до вікна прилітає синичка поклювати шматочок сала, нашпиле­ного на дротину. Поки вона ласує, мені здається, що синичка любить мене й ту любов розносить, розвеличує по навколишніх просторах.

І коли біля мене ластиться пес, і коли безбоязно прилітає си­ниця, я мимохіть починаю відчувати, що мої незримі зв'язки з ними надійніші, певніші, ніж ґрати, якими силоміць тримаємо коло серця тих милих створінь, котрих собі вподобали. Думаю, що сила заліза дуже послаблює сили душі, але достеменно я цього не знаю, бо мій пес не прив'язаний і клітки з пташкою не маю. Тому й добре мені.

173 слова За В. Думанським

Запорізький дуб

Славетному Запорізькому дубу понад сімсот років, хоча науковці стверджують, що йому цілком може бути на одне-два століття більше.

Усі, хто хоч коли-небудь бував біля цього дуба, передусім від­значають його параметри: стовбур можуть охопити шість дорос­лих осіб, а висота дерева сягає тридцяти шести метрів. У 1990 році дуб майже повністю засох, життєздатною залишилася тільки од­на гілка. Фахівці нарікають на надто високий рівень ґрунтових вод і блискавку, яка влучила в дерево. Тому науковці встановили металеві щогли, що підтримують сухі гілки; зміцнили ґрунт, який почав просідати; деревину дуба систематично обробляють кон­сервантами.

Існує чимало легенд, пов'язаних із Запорізьким дубом. Кажуть, що сам Богдан Хмельницький відпочивав у його тіні, а кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко з козаками під цим дубом написали листа турецькому султанові. Ходить також легенда, ніби Тарас Шевченко читав свою поему «Катерина» під Запорізьким дубом. Під час Другої світової війни Адольф Гітлер хотів розпиляти славетне дерево й вивезти до Німеччини як трофей і символ перемоги, проте дуб, як і наш народ, ви­стояв.

160 слів                                                    А. Штаненко

Марко Вовчок

Маючи намір вивчити українську мову, російський класик Іван Тургенєв звернувся до Тараса Шевченка, аби той порекомен­дував, прозу якого українського письменника варто читати як зразок літературної мови. Поет відповів: «Читайте Марка Вовчка, бо він один знає нашу мову». Цей факт дуже красномовний.

Шістнадцятирічна дівчина Марія Вілінська, красуня, розумни­ця, дочка російського дворянина, живе в Орлі в рідної тітки. Бать­ка давно немає серед живих, а тітка турбується про Марію краще, аніж рідна мати.

Якби дівчині хтось сказав, що через сім років вона стане зна­менитою українською письменницею та ще й підписуватиме свої твори псевдонімом Марко Вовчок, вона, мабуть, тільки б роз­сміялася. Адже для цього треба хоча б знати українську мову!

У 1851 році Марія виходить заміж за українського етногра­фа Опанаса Марковича та їде в Україну. Вона досконало вивчає українську мову, а вже через шість років створює «Народні опо­відання», що принесли їй славу в Росії та Європі. Твори Марка Вовчка перекладають чеською, польською, болгарською, фран­цузькою, німецькою, данською мовами, а французька редакція повісті «Маруся» стала класичним твором французької дитячої літератури, витримавши майже двадцять видань.

168 слів                                   За І. Сюндюковим

Перлини Закарпаття

Закарпаття — унікальний куточок України, який має свою історичну й природну цінність.

Цей край славиться чудовими краєвидами: кришталево чисти­ми річками й озерами, лісами, величними гірськими хребтами, ці­лющими джерелами. Крім того, закарпатці мають свою цікаву історію й багатовікові традиції, сформовані під впливом різних культур.

Найбільшим скарбом Карпат є дивовижне озеро Синевир, вода в якому настільки прозора, що можна побачити дно й меш­канців водойми. У цьому озері розводять форель, виловлювати яку суворо заборонено. Поруч — Синевирський парк, який має унікальну флору й фауну.

Одним із чудес Закарпаття вважають долину нарцисів. Під час цвітіння ця долина вкривається білим покривалом на декілька кілометрів. Аби туристам було легше знайти це диво, біля нього спорудили пам'ятник нарцису.

Відвідавши місто Ужгород, ви зможете побачити найдовшу липову алею, посаджену понад сто років тому. Завдяки різним сортам цвітіння липи триває протягом місяця. Окрім того, в Уж­городі є багато дерев сакури, у період цвітіння якої місто перетво­рюється на маленьку Японію.

А ще на Закарпатті збереглося багато величних будівель. Палац Шенборнів найромантичніша з-поміж них, адже нагадує казкове королівство посеред прадавнього лісу в оточенні гір.

171 слово                                                   А. Акуленко

Поспішні висновки

З кожною зупинкою людей в автобусі більшало, а тепер уже і яблуку ніде було впасти. Молодик сидів, слухаючи музику й поглядаючи у вікно, коли раптом літня жінка поплескала його по плечу й сказала: «У ваші літа я поступалася місцем старшим, а ви...» Її підтримала інша жінка, а за дві-три хвилини на хлопця накинулися всі пасажири.

Юнак не витерпів такого тиску й сказав: «Добре, я встану, але хай сяде на моє місце тільки той, кому не буде соромно за свої слова».

Хлопець почав діставати щось з-під сидіння, і от з'явилася милиця, а потім друга, і він, спираючись, устав з місця.

Усі завмерли від здивування, а літня жінка, що так нервово весь час наступала йому на ноги, тепер зрозуміла, чому він на це не звертає уваги. До кінцевої зупинки ніхто не промовив і слова. Хлопець їхав, стоячи на милицях, і хоча було важко, він стояв.

Йому давало силу те, що його місце залишалося порожнім усю дорогу.

Самовпевненість і поспішність висновків часто обертається для людини соромом. Будьмо толерантними й розсудливими.

167 слів                                                           Притча

Притча про сина

В одного чоловіка був маленький син. І як часто то буває з малими дітьми, так і він був дуже непосидючим, завдавав іншим шкоди й уважав це за розвагу. Сусіди часто скаржилися на те, що Петрусь знову зламав молоде деревце або кидав камінням у їхнього кота. Батько ж докладав багато зусиль, щоб відучити сина від цього, проте його намагання були марними. Одного разу він сказав: «Після кожного твого поганого вчинку я забиватиму в паркан цвяхи, а коли ти робитимеш добро, то вийматиму їх». Хлопчик усміхнувся й побіг далі бавитися з дітьми.

Минали роки — і кількість цвяхів у паркані збільшувалася.

Коли Петрусь підріс, зрозумів, що його пустощі завдають біль іншим людям, через це йому стало прикро й він почав роби­ти якомога більше добрих справ.

На той час, як Петро закінчив університет і влаштувався на роботу, батько повиймав усі цвяхи. Він був радий, що син зміг виправитися й вибрати добру дорогу у своєму житті, однак якось йому зауважив: «Цвяхів уже немає, але від них залишили­ся сліди, які ніколи не зможуть зникнути».

168 слів                                                        Притча

Робінзон

Єдиного пасажира, який вижив після корабельної аварії, ви­кинуло на безлюдний острів. З уламків корабля, що прибилися до берега, він так-сяк збудував собі житло, заніс туди все, що ви­кинуло море й могло стати йому в пригоді.

Він подякував Богові за свій порятунок.

Минуло багато днів, але поряд з островом не пропливало жодне судно. Щоранку він обходив острів, шукаючи їжу. Якось під час такої мандрівки спалахнула пожежа — і полум'я пожер­ло всі дерева навкруги. Житло чоловіка й усі його речі згоріли дочиста, тільки чорний дим підносився до неба.

Повернувшись і знайшовши згарище на місці житла, бідо­лашний заволав до неба. Він нарікав на те, як Бог міг з ним таке вчинити й за що! Чоловік зовсім занепав духом, але раптом почув незвичний шум і побачив корабель, що наближався до острова. У моряків він поцікавився, як вони його знайшли, а ті відповіли: «Ми помітили вогнище, яке ти розклав».

Навіть у тому, що по-особливому важке й болісне, треба вба­чати надію. Чорний дим на попелищі житла може бути сигналом, на який відгукнеться спасіння.

166 слів                                                           Притча

Синиця

   Падав легкий лапатий сніг, кружляв неквапливо, а потім не­беса потемніли й усе довкола теж потемніло. Снігу насипало так багато, наче хтось надумав поховати глибоко під ним молоде­сеньку весну, що несміливо вступала у свої права.

        Та скоро почало світлішати, сніг сипав не такий рясний. По­ступово ясного неба більшало, повінню наростало світло, і з кож­ною миттю сніг здавався все біліший, поки нарешті заіскрилося сонце. Тоді сніг, непорочно-чистий, м'який, незаходжений, засві­тився так різко, так святково, як, мабуть, ніколи ще не світився.

Ідучи вулицею, ще здалеку я почув радісний пташиний снів. На самому вершку топольки сиділа синиця й так завзято щебе­тала! У її голосі чулася сила й, сказати б, віра. Мабуть, віра в те, що не страшні їй, малій синиці, погрози зими, бо вона вже чує весну, чує тепло. Мелодійний спів пташки був немов насичений світлом, воно пульсувало в її щебетанні, і можна було подумати, що то саме світло співає щасливим голосочком синиці.

     Пройшло кілька людей мимо цієї озвученої топольки, і кож­не звернуло увагу на синицю. Я рушив далі своєю дорогою, а ме­ні ще довго навздогін летіло її щебетання.

175 слів                                                        За Є. Гуцалом