Притча  " Пристрать до грошей"

Одна заможна людина зізналася, що, незважаючи на всі свої старання, вона так і не змогла перебороти пристрасті до грошей.

- І ви ладні пожертвувати через гроші радощами життя?

-         - Я прибережу радощі життя на старість.

- Якщо доживете до неї.

         І тут співрозмовник згадав про одного розбійника, що напав на перехожого             зі  словами: «Гаманець чи життя?». На що жертва відповіла: «Візьми моє                     життя. Гроші я відкладаю на старість».

Притча «Час»

Притча «Час»

     Уявіть, що кожного дня ви в банку отримуєте 86 400 доларів. І витратити ці гроші можна тільки цього дня, переносити покупки ні в якому разі не можна. Що ви будете робити? Звичайно, витрачати гроші!

   У кожного з вас є такий банк і він називається ЧАС. Щоранку ви отримуєте

86 400 секунд. Пізно вночі ви підраховуєте підсумки, не дивлячись ні на що!

-         Якщо ви хочете дізнатися скільки коштує рік, запитайте про це студента, який не склав вступні іспити до інституту.

-         Якщо ви хочете дізнатися скільки коштує місяць, запитайте про це

жінку, котра чекає дитину.

-         Якщо ви хочете дізнатися скільки коштує тиждень, запитайте про це

редактора щотижневої газети.

-         Якщо ви хочете дізнатися скільки коштує година, запитайте про це

закоханих, які чекають на побачення.

-         Якщо ви хочете дізнатися скільки коштує хвилина, запитайте про це

людину, яка запізнилась на потяг.

-         Якщо ви хочете дізнатися скільки коштує секунда, запитайте про це

людину, яка дивом врятувалася від аварії.

-         Якщо ви хочете дізнатися скільки коштує мілісекунда, запитайте про це спортсмена, який отримав срібну медаль на Олімпійських іграх замість золотої.

   Кожного дня ви отримуєте 86 400 секунд, і кожного вечора вони

зникають. Даремно чи ні – все залежить тільки від вас.

  

Притча про жінку

Притча про жінку

До Бога прийшов чоловік і заявив про свою нудьгу.
Бог задумався: «З чого зробити жінку, якщо весь матеріал пішов на чоловіка?»
Але, не бажаючи відмовляти чоловікові, після довгих роздумів, Бог створив жінку, використавши кілька яскравих променів сонця, усі чарівні фарби зорі, замислений смуток місяця, красу лебедя, грайливість кішечки, граціозність бабки, ласкаве тепло хутра, притягальну силу магніту і все це зліпив разом. Аби зменшити надмірну солодкуватість, додав холодне мерехтіння зірок, мінливість вітру, сльозоточивість хмар, хитрість лисиці, настирливість мухи, жадібність акули, ревнощі тигриці, мстивість оси, кровожерливість п’явки, дурман опіуму і вдихнув у все це життя.
У результаті з’явилася справжня жінка.
Бог подарував цю жінку чоловіку, сказавши при цьому:
— Бери її такою, яка вона є, і не намагайся переробити, тому що з цього нічого не вийде. Блаженствуй із нею все життя і мучся до самої смерті!

Твір про маму Рідна моя, найдорожча

              

                                      Твір про маму                                    Рідна моя, найдорожча 

                                Дорога моя мамко, рідна моя, найдорожча!

      Чи зможу підібрати такі слова, щоб висловити щиру подяку за твою любов, яка обігріває мене ось уже чотирнадцять років?

       Мамочко, я дуже хочу бути схожою на тебе. Усе вміють твої руки: і нагодувати смачно, і по господарству лад дати, і вишивати, і в’язати, і приголубити. Усе встигаєш, тому вдома спокій і Божа благодать.

         Я горджуся тобою, рідненька, тому що всі поважають тебе у нашому селі. Ти фельдшер, і ніколи не відмовляєш надати першу медичну невідкладну допомогу тим, хто її потребує.

         Мамко, ти для мене найкращий друг і найцінніший скарб. Коли на серці тривога, я завжди йду до тебе.  Бо знаю - ти розрадиш, обіймеш, порадиш. Для мене дуже важливо, що хочеш вислухати мене, знаходиш відповіді на різні мої запитання, з якими я йду до тебе, моя дорогенька. А це так багато значить у житті.

          Мамко, ти для мене і моєї сестри є прикладом, як бути відданою дружиною, люблячою дочкою, турботливою матір’ю. Ти добра і справедлива, красива і ніжна, розумна і лагідна. Я дуже щаслива, що в мене така мама, і дякую за це Богові.

         Матусю, це ти навчила мене молитися Богу. Я щодня прошу Всевишнього вислухати мою щиру молитву:  

"Я молю Тебе, Ісусе Христе, ні про що більше, тільки за свою рідну неньку. Пошли їй, Предобрий Господи, здоров’я та силу, щоб вона могла і далі опікуватися мною, як тепер. І дай мені, Ісусе Дорогий, аби я виросла  моїй дорогій матері на втіху, Це буде моїм найбільшим щастям. А я буду Тебе славити вічно, Амінь."
Гартавел Марина , учениця 8-го класу

 

Випадки наголошення слів

Закарпатський Монте-Крісто (Андрій Патрус-Карпатський як поет і в’язень сталінських таборів)

Конспект уроку з літератури рідного краю

Закарпатський Монте-Крісто

 (Андрій Патрус-Карпатський
як поет і в’язень сталінських таборів)

 Література рідного краю

9 клас

Тема уроку: Закарпатський Монте-Крісто (Андрій Патрус-Карпатський як поет і в’язень сталінських таборів)

Мета: ознайомити учнів із самобутньою постаттю нашого краю - Андрія Патруса-Карпатського, з його творчою діяльністю, розкрити складність творчої самореалізації в умовах штучно насадженого творчого методу «соціалізму»; сприяти виробленню навичок дослідницького характеру, роботи з додатковою літературою, прищеплювати допитливість, виробляти уміння працювати в колективі, розвивати вміння писати замітки, статті до газети; виховувати патріотичні почуття,  любов до Батьківщини та її минулого.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань . Урок-проект.                                          

Обладнання: портрет Андрія Патруса-Карпатського, збірки творів, газетні статті, папір, фарби                                                                                                                                              

Хід уроку

Усе, що в серці найсвятіше,

Я присвятив землі моїй,

Де ранок соснами колише

У млі казково-голубій

   Андрій Патрус-Карпатський

1.    Слово вчителя.

  Закарпаття – «Срібний край» української землі. Це край, у якому відображено все: різноманіття природної привабливості, творчої наснаги та духовної рівноваги. Тому не дивно, що закарпатська земля дала українській нації, крім дивовижної природи та пам’яток архітектури,  велику кількість творчих, сповнених любові до рідної землі письменників. До когорти таких видатних закарпатців відноситься й  уродженець Тячівщини  Андрій Патрус-Карпатський.

2.    Оголошення теми і мети уроку

Саме про Андрія Патруса-Карпатського поведемо  сьогодні розмову на нашому  уроці, поговоримо про  Закарпаття в той  час, у якому жив і творив цей письменник, продовжимо  розвивати навики виразного читання та аналізу ліричних та філософських поезій.

(Учні записують тему та епіграф у зошити)

Усе, що в серці найсвятіше,

Я присвятив землі моїй,

Де ранок соснами колише

У млі казково-голубій,- ці пристрасні рядки, наповнені жагучою любов’ю і щирим бажанням служити своєму народові і рідній землі, надихають і сьогодні кожного свідомого патріота-українця. І  належать вони Андрію Патрусу-Карпатському. Це постать талановитого, знаного в Україні та за її межами митця, багатолітнього в’язня сталінських концтаборів, вона надовго залишиться в нашій пам’яті справді колоритно-незабутньою.  «Його доля зазнавала таких карколомних поворотів, що з біографії цього письменника можна написати авантюрний роман незгірш за всесвітньо відомого «Графа Монте-Крісто», -  писав відомий журналіст               О. Гаврош.

3.                  Організаційний момент уроку. (Слайд)

Щоб сьогоднішній урок пройшов цікаво, творчо,  ефективно, готувалася не тільки я, а й ви. Уявіть, що наш клас - це редакція газети.

 Попередньо учні об’єдналися в   групи . Ви повинні були не лише зібрати матеріал, але й написати статті, замітки  до вашої газети.

·      «Історики» знаходили матеріал про Закарпаття  у складі радянської України   

·      « Біографи»   підготували відомості про життєвий шлях поета, з творчістю якого ознайомимось на уроці

·      «Бібліографи» знайомлять із творчим шляхом і здобутками письменника

·      «Літературознавці» - допоможуть визначити основні мотиви лірики

·      «Коректори-оформлювачі»-отримали завдання підібрати назву та здійснити оформлення газети.

Як ви зуміли його виконати, ми зараз почуємо і побачимо

4.    Опрацювання нового матеріалу

Учитель. Особа А. Патруса-Карпатського, як, зрештою, й постаті більшості репресованих українських науковців, представників культурно-мистецької й літературної сфери, почала привертати увагу вітчизняної історіографії з відновленням державної незалежності України й відкриттям для дослідників архівів колишнього КГБ. Щоб краще зрозуміти творчість письменника, потрібно знати про ту історичну  епоху , в якій він жив і творив.  Тому   надаємо слово нашим історикам.

І група «Історики».

Керівник групи: наше завдання – розповісти про Закарпаття у складі радянської України, про нелегальний перехід закарпатців до Радянського Союзу та їхню долю.

(розповідає творча група).

Добровольці Закарпаття - це феномен, якому немає аналогу в історії краю. Коріння даного явища сягають у часи, коли Закарпаття на початку 1939 р. було окуповане фашистською Угорщиною. Відтоді й аж до 1941 p., незважаючи на жорстокі переслідування властей, тисячі юнаків і дівчат нелегально переходили кордон, аби потрапити до своїх по той бік Карпат. Вони щиро вірили, що настане день, коли Закарпаття буде звільнене від чужоземних поневолювачів, і прагнули самі взяти участь у боях за визволення свого народу. Але так склалося, що всі ті, хто перейшли кордон, були заарештовані й засуджені особливими нарадами. Молоді хлопці і дівчата, звинувачені у нелегальному переході кордону і в шпигунстві, діставали від З до 8 років ув'язнення, деякі з них були засуджені до розстрілу. Причини і мотиви нелегального переходу були такими:

- одні тікали від переслідувань жандармерії;

- інші не бажали служити в угорській армії;

- деякі закарпатці прямо дезертували з самої армії;

- частина краян шукали роботи, кращого життя, продовження навчання.

В СРСР йшли здібні сільські хлопці, гімназисти, вчителі. Переходили кордон по одному, інколи 10-15 чоловік. Серед тих закарпатців, що воювали в Іспанії у 1937 - 1938 pp., в СРСР нелегально перейшли Варгулич І.А., Феер М.В., Чижмар СМ., Чижмар В.М., Гігінка В.М. Крізь табори ГУЛАГу до інших країн, зокрема до СРСР. Тих, хто не встигли втекти, ув'язнювали і піддавали тортурам, відправляли до робочих таборів. Опозиція могла діяти лише в підпіллі. Факти свідчать, що в русі Опору на Закарпатті були дві течії:

- підпілля і партизанський рух, що керувався радянськими гаслами;

- націоналістична течія, діяльність ОУН та УПА, що орієнтувалися на створення незалежної української держави.

За часів радянської влади про антирадянське підпілля, яке на Закарпатті було, нічого не говорилось. О.Д.Довганич нарахував ЗО молодіжних антирадянських груп і організацій, над якими відбулися суди. Крайовий провід ОУН Закарпаття був створений у 1939 р., до нього ввійшли: крайовий провідник Андрій Цуга (псевдо "Мур"), заступник провідника Д.Бандусяк, уродженець с. Ясіня, (псевдо Арпад), референт В.Потушняк, (псевдо "Донской"), референт по військовим справам Михайло Киштулинець, колишній студент та інші. Крайовий провід ОУН Закарпаття був зв'язаний з Краківським центром ОУН, на чолі якого був Степан Бандера. 1941 р. українські патріоти вивісили синьо-жовтий прапор на Хустському замку, між Хустом і Великою Копанею встановили хрест з надписом "Борцям за волю України". На листопад 1944 р. припадає поява перших антирадянських листівок, авторами яких були члени Закарпатського проводу ОУН. Липень-грудень 1945 р. організацію було ліквідовано органами Держбезпеки Закарпатської України.

Пишучи про комуністичне підпілля часів угорської окупації, жодним словом не згадували про таке українське націоналістичне підпілля, про відомий процес "Ковнер" у 1942 р. над сотнями молодих патріотів. Існувала сувора заборона на цю тему. Вироком військового трибуналу в Мукачеві встановлено, що притягнуті до відповідальності 1942 р. належали до однієї групи, яка поставила мету революційним шляхом визволити Закарпаття від Угорщини і створити самостійну українську державу.

Партизанський рух на Закарпатті має свою героїчну історію. Він виник після окупації Срібної Землі. На Великоберезнянщині підпільники організували бойові розвідувальні групи по 15-20 чоловік у кожній. Подібно до них у інших районах краю студенти та  вчителі теж створили такі групи. Серед них   були Оленин М.М., Волощук І.В., Вайда С.М., Патрус-Карпатський A.M.

Донині дискусійним є питання про кількість утікачів. Справа в тому, що в різних історичних та багатьох інших публікаціях за 60 повоєнних років називалися різні цифри, часто надто перебільшені. Буквально до 90-х років про ці події відкрито не згадувалося  і про це писати було заборонено. Сьогодні науково-реабілітаційним відділом обраної книги "Реабілітовані історією" обнародувані конкретні цифри; по всій колекції документів, які є у наявності у державному архіві: виявлено і реабілітовано 5613 чоловік, з них 4830 уродженців Закарпаття, 391 - Угорщини, 120 - Словаччини і Чехії, 72 - Румунії (Трансільванія). Цікаво й те, якими потоками закарпатці нелегально перетинали кордон СРСР:

- 1939 р. - перетнуло кордон 1064 чоловік;

- 1940 р. 4022 чоловік, або основна маса;

- 1949 р. - 527 чоловік.

Звільнено з таборів ГУЛАГу - 2951 втікача, померли в таборах 882 чоловіки. У кримінальних справах немає відомостей про звільнення або смерть 1700 чоловік.
Таким чином, загальна цифра всіх, хто нелегально перейшов кордон  СРСР, склала б7,5 тис. чоловік.

Вище вказані цифри використані  з монографії Довганича О.Д. «Закарпатські добровольці: Нариси з історії та бойового шляху». Ужгород. 1998р.

В СРСР йшли здібні хлопці, гімназисти, вчителі. Переходили кордон по одному, інколи 10- 15 осіб. Крізь табори ГУЛАГу  пройшли студенти, вчителі з різних районів краю. Серед них   Оленич М.М., Волощук І.В., Вайда С.М., Патрус-Карпатський А.М.

Після окупації краю Червоною армією в жовтні 1944 року на Закарпатті було проголошено самостійну державу — Закарпатську Україну зі своїм урядом — Народною Радою. Це державне утворення проіснувало лише до липня 1945 року, коли відбулося возз'єднання з УРСР на підставі волевиявлення населення краю через прийняття Першим З'їздом народних комітетів Закарпатської України постанови «про возз'єднання з Радянською Україною». (стаття подається до газети)

Учитель:

Народився Андрій Михайлович Патрус у період, коли Закарпаття входило до складу буржуазної Чехословаччини, яка насаджувала в краї колоніальні порядки. А на початку 1939 року Закарпаття було окуповане фашистською Угорщиною. Відтоді й аж до 1941 р., незважаючи на жорстокі переслідування влади, тисячі юнаків і дівчат нелегально переходили кордон, аби потрапити до своїх по той бік Карпат. Вони щиро вірили, що настане той день, коли Закарпаття буде звільнене від чужоземних поневолювачів і прагнули самі взяти участь у боях за визволення свого народу. Але так склалося, що всі ті, що перейшли кордон, були заарештовані й засуджені. Молоді хлопці й дівчата, звинувачені у нелегальному переході кордону і в шпигунстві діставали від 3 до 8 років ув’язнення, деякі з них були засуджені до розстрілу.

 «Біографи» ознайомлять вас із життєвим шляхом Андрія Патруса-Карпатського, про якого кажуть, що це «Людина-загадка, яка яскраво жила і легко писала».

ІІ група «Біографи» ( слайд)

Андрій Михайлович Патрус-Карпатський  народився 29 березня 1917, в селі Теребля, тепер Тячівського району Закарпатської області  в сім’ї хлібороба. Це   український поет лівого спрямування, перекладач, в'язень сталінських концтаборів. Член комуністичних угруповань Карпатської України. Справжнє прізвище — Патрус. 1928 року закінчив місцеву початкову школу, 1930 року — дворічну сільськогосподарську школу. 1930 року вступив до Хустської гімназії (виключено 1935 року за приналежність до підпільної комсомольської групи).

Переїхав до Мукачева і там 1937 року закінчив екстерном реальну російську гімназію. Відтоді Патрус-Карпатський назавжди пов’язав своє життя з журналістикою. Редагував газету « Русский народний голос», що виходила в Ужгороді, затим – « Нову свободу»(Хуст), в яких друкував свої оповідання , вірші, нариси.

Коли на Закарпатті розпочався рух за Карпатоукраїнську державу, Патрус-Карпатський порвав з москвофільством, брав активну участь у розбудові незалежної преси, став трибуном рідної Держави.

У березні 1939 р., коли Закарпаття окупувала фашистська Угорщина, поет потрапив до концтабору, розміщеного у с.Крива, поблизу Хуста. Через кілька тижнів йому вдалося втекти з концтабору і виїхати на Західну Україну. Працював у Стрию, Львові.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                            

29 вересня 1939 року, після окупації Карпатської України військами адмірала Хорті, рятуючись од переслідування угорської влади, нелегально перебрався в УРСР. Як члена Компартії, ЦК КП(б)У направив Патруса-Карпатського на роботу в редакцію газети «Червоний кордон» (Кам'янець-Подільський), де працював (також у газеті «Форпост соціалізму») до розторгнення союзу Гітлера і Сталіна 22 червня 1941 року.

26 червня 1941 року добровільно вступив у ряди Червоної армії. Закінчив курси удосконалення командного складу, воював у чині техніка-інтенданта на Південно-Західному фронті армії СРСР. У жовтні 1941 під час втечі з України поблизу Лохвиці поранено, через місяць під Богодуховом контужено. Тривалий час перебував на лікуванні. Улітку 1942 при формуванні Чехословацького армійського корпусу направлено (як колишнього громадянина Чехословаччини) в розпорядження генерала  Людвіга Свободи, який призначив Патруса-Карпатського своїм перекладачем-ад'ютантом. У складі Чехословацького корпусу пройшов шлях від Бузулука до Праги. По закінченні війни Андрій Патрус очолює щойно створене Закарпатське відділення Спілки письменників України.

У травні 1945 року за ухвалою ЦК КП(б)У направлено на роботу в редакцію газети «Закарпатська правда». У жовтні 1947 року заарештовано як «соціально підозрілого елемента». На підставі вигаданих звинувачень присуджено 25 років (пізніше замінено на 10) ув'язнення в таборах особливого режиму. Звинувачений у тому, що «систематично співробітничав… у фашистсько-націоналістичній пресі», «працюючи в 1942–1943 рр. у Чехословацькій військовій місії в СРСР, займався шпигунською діяльністю».

Відбував покарання у Воркуті (Республіка Комі), працюючи в шахті прохідником. Потім етаповано в Озерлаґ, у район концтабору Тайшет, де працював на каторжних роботах як лісоруб і електропильщик. На початку грудня 1956 звільнено з концтабору із довідкою МВС про перебування в місцях ув'язнення від 12 жовтня 1947 року до 24 листопада 1956 року ( 9 років). За дозволом спецслужб, 6 грудня 1956 року президія Правління Спілки письменників України поновила членство Патруса-Карпатського в СПУ. Як традиційне знущання над сталінськими в'язнями, йому виплачено «компенсацію» за каторжну працю у розмірі 2-місячного  заробітку.

Пішов із життя 19 квітня 1980 р. у 63-річному віці – самотній, у Києві, незважаючи на те, що був тричі одруженим  і мав трьох дітей.               ( Група подає статтю в газету)

Учитель:

На думку критиків, в історію літератури поет увійде не тільки своєю складною біографією (найдовший строк політв’язня серед закарпатських письменників), а й як лірик із надзвичайно легким, пісенним стилем.

 Слово  групі «Бібліографів», які  ознайомлять  нас із творчим шляхом і здобутками письменника. (Слайд)

У  1934 р. ужгородська москвофільська газета «Наш путь» надрукувала перший вірш поета «Мой клич». Його вірші почали все частіше з'являтися на сторінках москвофільських видань «Карпато-русское слово», «Русскій народний голос». Під псевдонімом Сірий, Гранчак, Карпатський він друкує твори на сторінках видань «Карпатська правда», «Календар Карпатської правди», «Голос молоді». Його вірші, оповідання, памфлети представляють окремі чеські журнали та газети.

У 20 років він видав першу збірку «Плетью по совести», написану з позицій русофільства. Водночас пише українською мовою і друкується в комуністичній «Карпатській правді», особисто контактує з очільником місцевих комуністів Олексою Борканюком. Діяльність Патруса поширюється далеко за межі його рідної землі: у Празі ставлять його п’єсу «Сватання», а у Нью–Йорку видають книжку «Рідний край кличе» (1938).

У часи існування Карпатської України поет стає активним громадським діячем: він симпатизує уряду Августина Волошина і проголошує свої погляди, працюючи в редакції офіційної газети «Нова свобода». Під час окупації Андрій Патрус потрапляє в угорський концтабір у селі Крива, звідки після звільнення нелегально переходить на галицькі землі. По возз’єднанні Західної України з УРСР він починає працювати в кам’янець–подільських газетах «Червоний кордон» та «Форпост соціалізму».

Друга світова війна, звісно, не могла обійти стороною активного закарпатця: він вступає в лави Червоної армії у чині лейтенанта. Поранений в одному з боїв та евакуйований у тил, Патрус перекваліфіковується в перекладача Чехословацької військової дипломатичної місії, що працює в Куйбишеві та Москві. Між усім іншим він виконує таємні доручення уряду Чехословаччини, який був у Лондоні. До слова, саме Андрій Патрус–Карпатський порушував питання про звільнення закарпатців зі сталінських таборів і формування з них як громадян Чехословаччини чехословацького військового корпусу.

У 1943 році поет написав книжку «Батьківщина кличе до бою» — вірші з неї стали агітаційним матеріалом, що активно поширювався на Закарпатті в листівках та радіозверненнях. Війна дала змогу Патрусу поїздити по всіх усюдах не лише неосяжного Союзу, а й закидала його аж до Індії.

По закінченні війни Андрій Патрус очолює щойно створене Закарпатське відділення Спілки письменників України. Але через рік його заарештовують і везуть на допити в Москву. Вирок — 25 років таборів за участь у Карпатській Україні та шпигунство під час війни. Уникнути суворого покарання Патрусові не допомогла й поема «Слово великому Сталіну», написана наприкінці війни.

Відсидівши дев’ять років, Патрус ігнорує шлях дисидента і йде на компроміс із системою: таким чином він отримує можливість регулярно видавати свої книжки.

Творчість

·       Збірки поезій

o   «Плетью по совести» (Ужгород, 1937; російською мовою),

o   «Батьківщина кличе до бою» (Куйбишев, 1943),

o   «Одної матері ми діти» (Ужгород, 1946),

o   «У сім'ї радянській» (Ужгород, 1947),

o   «Що в серці найсвятіше» (1958),

o   «Іду життям» (1960),

o   «Бескиде, відрадо моя» (1961),

o   «Колиска орлина» (вірші і поеми, 1963),

o   «Малиново квітнуть ялини» (1966),

o   «Терези часу» (1967),

o   «Верховина» (1978).

o   «Співучі смереки», ( К.. 1987)

o   « Голуба далечінь» (Ужгород, 2008)

·       Збірка поем і оповідань «Рідний край кличе» (Нью-Йорк, 1938).

·       Збірка сатиричних і гумористичних оповідань «Чорт на мотоциклі» (1966).

·       Воєнно-історичний нарис «З левами на щитах» («Генерал Свобода», 1975).

·       Переклади з чеської, словацької, угорської мов.

Низка цікавих фактів з життя Патруса-Карпатського

·      Чи писав, перебуваючи в таборі?  Цикли його тюремної лірики є взагалі винятковим явищем у літературі Закарпаття. У родини Андрія Патруса–Карпатського, яка мешкає у Минаї в будинку, збудованому його руками, досі зберігається рукописна збірка його поезій. Це унікальний документ тоталітарної доби, коли відверто висловлюватися можна було тільки в таких саморобних книжечках, які пильно переховувалися. Самвидав містить навіть кольорові ілюстрації, виконанні львівською художницею. Довго знаходилася у рукописному варіанті ця книга . Поет знайшов художницю Віру, яку назвав «сестрою». Вона гарним почерком голубим чорнилом переписала  всі вірші. Навіть зробила деякі ілюстрації. На титульній сторінці поставила прізвище придуманого автора і назву: Зореслав Гірський «Голуба далечінь». Лірика, 1956 р.  Зберігалася по різних тайниках. У присвяті , зробленій рукою Патруса-Карпатського, автор викладає зміст пам’ятки й пише: «Дорога моя сестра Віро! Прийми на спогад з далекого Сибіру мої жалі і світлі мрії, народжені гнівом до кривди і любовꞌю до України. З щирим привітом брат З. Гірський. Тайшет.18.8.56.»)

·      Андрій Патрус-Карпатський на засланні таємно організовує гурток добровольців                  і, криючись від ока наглядача, викладє по пам’яті історію і літературу.

Володіючи феноменальною пам’яттю в одиночній камері, без паперу й олівця, по пам’яті створив історичний роман у віршах « Карпатська соната »

 ( Група подає статтю в газету)

Учитель:

Поет Андрій Патрус–Карпатський таки повернуся до нас своїм вибраним під символічною назвою «Голуба далечінь». Тут, як і в долі самого поета, вміститься все: і русофільство («Плетью по совести»), і Червона Армія («Батьківщина кличе до бою»), і подорож до Індії («Із Бгаратського щоденника»), і табірні сонети, і поезії останніх років.

Про що ж писав автор цих творів, які основні мотиви його поезій?

Слово групі « Літературознавців»

Учень:

Основні мотиви поетичної спадщини А.Патруса   (Слайд)

´  Оспівування краси рідного краю

´  Віра у світле майбутнє Закарпаття

´  Патріотичний мотив

´  Роздуми про сенс життя

´    Оспівування самостійної української держави                

´  Вболівання за долю Закарпаття;

´  Філософія буття та щастя

Учні декламують поезії (Додаток)

Група подає в газету вибрані з творів рядки, які можна назвати  життєвим кредом письменника:

Батьківщино –мати,

За тебе готов

Життя я віддати,

Останню кров –

За волю Карпатів

І рідних дібров!                         

«Тобі, люба мати»

Хай говорять, що ріки висихають,

Озера сині, глибокі моря –

Однак до тебе, мій солодкий краю,

Любов не висохне   моя!

«Любов не висохне   моя!»                                                                                                              

І зб. «Батьківщина кличе  до  бою» 1943

Я вірю в силу визвольного зриву,

У дні соборні, врочисто-яскраві,

І МОЛЮСЬ БОГУ в темряву бурхливу:

Допоможи моїй святій державі!

«Філософський діатриб» (збірка «Голуба далечінь»)

МОЄ СЕРЦЕ

Моє серце, як осінь, - одверте , багате.

Дозрівають плоди соковиті.

Я чекаю вас, люди! Приходьте, щоб рвати

Витвір сонця, і гроз, і блакиті.

ЗАСПОКОЄННЯ

Не відаю ні суму, ні відчаю,

Хоч критики мене частенько лають,

Бо ще з дитинства добре пам’ятаю:

У яблуню без яблук каміння не кидають

(Перегляд відеоролика до 95 років з дня народження поета)

Учитель:

У Патруса-Карпатського  поєднувалося  все: поезія і проза, гумор і переклади, Воркута і Верховина, Київ і Прага, Індія і Москва, русофільство і Карпатська Україна, комуністичні погляди і екзильний уряд Чехословаччини , «Слово великому Сталіну» і 25 років ГУЛАГу.                         У житті цієї людини змінювалося багато, але незмінною залишалася його любов до України.

Надзвичайно актуально звучать і нині його поетичні рядки, пройняті героїчним  та патріотичним пафосом:

Я вірю в силу визвольного зриву,

У дні соборні, врочисто-яскраві,

І МОЛЮСЬ БОГУ в темряву бурхливу:

Допоможи моїй святій державі!

       Учитель: (слайди)

У той час, коли жив і творив Андрій Патрус–Карпатський, вагомий внесок у розвиток культури Закарпаття зробили  і такі митці: художники Й.Бокшай , Г.Глюк,  В.Свида, композитор  С.Мартон.

5.       Підсумок уроку   (Слайд)

Ми випустили з вами газету і прозвітувалися про виконану роботу. Мені хотілося б, щоб був проведений підсумок відкритим реченням: «Сьогодні на уроці  для мене найбільш важливим відкриттям було…»

Скласти «Доміно» - «Життєдіяльність Патруса-Карпатського   » (Слайд)

Андрій Патрус–Карпатський -  поет- прозаїк- публіцист- перекладач- етнограф –мислитель - в’язень сталінських таборів - очолює Закарпатську спілку письменників - патріот рідної землі

6.      Оцінювання

7.      Домашнє завдання.  (Слайд)

Вивчити напам’ять поезію, яка сподобалась найбільше.

Творча робота «Я для себе відкрив Андрія Патруса-Карпатського»

Використана література

·      Довганич О.Д. Закарпатські добровольці: Нариси з історії та бойового шляху. Ужгород. 1998р.

·      Гаврош Олександр.   Закарпатський Монте–Крісто .Слово про поета Андрія Патруса–Карпатського, чия контраверсійна  доля ще потребує вивчення

·      Патрус- Карпатський А.М. Голуба далечінь: Вибрані поезії /упорядкування та передмова О.Д.Довганича;примітки Д.М. Федаки.-Ужгород:ВАТ «Видавництво Закарпаття», 2008.

·      Ференц Надія, «Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2007 рік" . Андрій Патрус – Карпатський

·      Програма для загальноосвітніх закладів.: Література рідного краю: 5-11 класи / Уклад.ХоданичП.М., Ходанич Л.П., Гнаткович Т.Д.- «Ґражда», 2015

                                                                                                                                                               Додатки

ОСЕНЬ В КАРПАТАХ

Седой туман окутал  горы

Как сердце  сироты — тоска.

О чем-то шепчутся  просторы

Под грустный шелест ветерка.

Не слышно песен по долинам,

Уснула Тиса средь Карпат,

 Кругом по дальним  полонинам

Снега холодные  лежат...

Вокруг пожелкшие дубравы

Торчат задумчиво, как пни,

 Печальней шум лесов  кудрявых —

Грустят сегодня и они ...

Придет весна — и луч червоний

Туман развеет над страной,

Пойдут трудящихся колонни

Пахать дорогой полевой!

ЗІЙДЕ ЗІРКА В ПОЛОНИНІ

Ой, упала з неба зірка

В зеленому гаю.

Стало важко, стало гірко

Жити в ріднім краю.

Прийшов лютий мадярище

Та став панувати.

Сумний вітер плаче, свище

Попід бідні хати.

У матері взяли сина,

В жінки чоловіка

І в неволю на чужину

Погнали навіки.

На чужину у неволю,

Робити на пана.

Проклинати злую долю

3 вечора, до рана.

Проклинати ту годину,

Як мати родила,

Як маленькую дитину

В воді не втопила.

Ой, мамко солоденька,

Та й ви, любі браття,

Батьківщино — рідна ненько,

Миле Закарпаття,

Не горюйте, не сумуйте,

Бо плач  не поможе.

Коси, шаблі дужі куйте,

Беріть гострі ножі.

Беріть кріси, топорики,

Ще беріть гранати —

Бо вже пора мадяриків

Вигнати з Карпатів.

Виганяйте, без пощади

Бийте їх, рубайте —

Мадяриків, німців-гадів

Живих не лишайте.

Зійде зірка в полонині

Та ясно засяє

Сяйвом волі батьківщині,

Карпатському краю!

Табірна поезія

ПІСНЯ В'ЯЗНІВ ПІВНОЧІ

Поїзд гримить буферами

В тундру і мертві сніги.

Стелиться дим над борами,

Вихор реве навкруги.

Стелиться в табір дорога,

Терням уквітчана путь.

Більше до свого порога

Вже багатьом не вернуть.

Видадуть чуні й бушлати,

Замкнуть за ґрати і дріт.

Будем  кістками встилати

Тундру до Карських воріт.

Буде рушниця російська

В груди ціляти всякчас,

Зграя чекістська, злодійська

Буде знущатися з нас.

Гримнемо сміло

В буряну даль,

Що відлетіло, —

Більше не жаль.

Орди зміїні,

Згинути вам!

Слава Вкраїні!

Смерть ворогам!

Будем копати канали,

Де небосхил прудів,

І як батьки проклинали,

Будемо клясти катів

Будем копати вугілля

В надрах чужої землі

І від цинги і свавілля

Гинути в сірій імлі.

Будем  гриміти в кайдани,

Вірячи в райдужну мить,

Як день свободи жаданий

В сурми звитяг засурмить.

Вернемо знову додому,

Вірні Вкраїни сини,

Гримнемо пісню знайому

В сяйві щастя й весни.

Гримнемо сміло

В буряну даль,

Що відлетіло, —

Більше не жаль!

Орди зміїні,

Згинути вам!

Слава Вкраїні!

Смерть ворогам!

НОВИНИ

Щодня новини — радісні, приємні...

Комісія працює із ЦК...

В кривавій лазні винного шука...

Доба й законність — сестри     невід'ємні...

Вчорашні в'язні — у труді недремні...

Не треба бригадира і дрючка...

ЦК на волю в'язнів випуска

І руку подає  за всі літа буремні...

Пустіють зони... Що не день — пустіше...

Лише до мене не доходить черга...

А в чім, скажіть, у чім моя провина?

Десяту осінь тундра повість пише...

В десятий раз палає тундри джерга...

Переливається, немов з рубіна...

ВОВЧІ ОЧІ

Світять в тундрі вовчі очі                                                                                                  

Електричних ліхтарів,

В заполярні довгі ночі,

Зони рабських таборів.

Скрізь чатують зло-зелені,

Ні проїхать, ні пройти,

Пащі вовченят шалені

Від Карпат до Воркути.

Шлях накреслюють яскравий,

П'ятирічок славну путь,

Крізь колючий дріт іржавий

В комунізм мерців ведуть.

Вовчі очі в тундрі світять,

Вовк шаліє у Кремлі —

Сором і ганьба століття,

Сором і ганьба землі!

1949                                                           

ФІЛОСОФСЬКИЙ ДІАТРИБ

Життя – ріка з кремнистими бродами.

Всі перейти, всі виміряти слід

І взутими й кривами ногами,

Торуючи шляхи для днів і літ

Життєва суть — у творчім хвилюванні,

Воно будує радості мости.

Хай відчувають атоми останні:

Потрібен людству і корисний ти.

Мета життя — у щасті і коханні,

Без них людина, як дірявий жбан.

Нехай любов, як запахи весняні,

Насичує серця братів-слов'ян.

Хай світло правди засіяє всюди,

Як промені ранкові золоті.

Хай об'єднають всіх кольорів люди

Дзвінкі серця у щирому чутті.

Поглянь на глобус: згуби, злидні, голод

І людожерство буйно розцвіло,

Де скліщені в комуні серп і молот

Затаврували іродів чоло.

Один — ніщо. Дрібнішає дедалі

Сім'я і клас, стать націй і країн.

Розплинься і живи в Христовім ідеалі.

Гуманнішим, чеснішим робить він.

Одвічний Бог — єства людського сила.

Її двигун — це розум, пломінь знань.

Матерія пасивна скам'яніла.

Тож обирай! На хибну путь не стань.

Активний рух в незнані виднокола

Спрямовує шукань і прагнень зір.

Він поведе і де пустеля гола,

І де космічний споконвічний вир.

Над всім панує Мойра огнелика,

Квітками й терням шлях встеляє нам.

Хай приведе всі племена Владика

В Петрів і миру, і любові храм.

Що партії? Доктрини їхні мляві,

Євангеліє — ось життя закон.

Хай всі народи ув одній державі

Христу хвалу співають в унісон.

ІІ

Моє життя — складна, бурхлива       повість.

Шукання щастя, суму і відчаю.

Я втратив все. Зісталась чиста совість.

Хвали людської знати не бажаю.

Як серце — храм і Бог живе у ньому,

Чужий, байдужий тиск юрби тупої.

Тепер де хочу роблю крапку й кому

І п'ю краси цілющої напої.

Усіх речей Господь першопричина.

Він дав нам розум істину шукати,

Що не від мавпи я, а я ЛЮДИНА,

Не дивлячись на Марксові трактати.

Хоча бували і невдалі рими,

Бо в манівцях блукав я у негоду,

Хоч не завжди шляхи були прямими, —

В думках завжди добра бажав народу.

Мій дім — це храм, а мати — Україна,

Вже три сторіччя на хресті розп'ята.

Щодня пливе молитви їй невпинна

Й полум'яна, нескорена соната.

У кожної планети є орбіта,

Народжена із Божої ідеї

Путь у майбутнє правдою сповита,

Не збочу ні на крок, нізащо з неї.

У кожній квітці бачу велич Бога.

В красі борів, у ґерґотанні грому,

Й як зорями осяяна дорога

І золота покрівля мого дому.

Весна гаптує квітами долину,

І ліс шумить у киптарі новому.

Туди, в Карпати, чистим серцем лину,

В звитягу віра розвіває втому.

Хай шкірить пащу смерть монголозуба,

Хай знищені катами села наші,

Я бачу Київ в сяєві тризуба

І на столах — братерства срібні чаші.

Я вірю в силу визвольного зриву,

У дні соборні, врочисто-яскраві,

І МОЛЮСЬ БОГУ в темряву бурхливу:

Допоможи моїй святій державі!

Кулі

Вбивають не лише кулі

На полі бою люті.

Й слова вбивають чулі,

Як кажуть - золоті,

Коли ти у біді.

З фальшивих уст почуті

ФІЛОСОФСЬКИЙ АБСОЛЮТ

Переживеш любов  і зраду,

Гучну хвалу й ганьбу велику,

Лиш кетяг стиглий винограду

Звисатиме з лози довіку.

Відступляться близькі і милі,

зітліють книги у книгарні.

Лише троянди – й на могилі

Зостануться звабливі й гарні

Слово до рідної матері

Україно, Страднице свята!  На шрамі шрам, на рані рана!  Лиш ти моя надія і мета,  Що сяє зорею весняно,  І крізь тумани навісні  Веде у бій народні лави  В звитяжні далі осяйні  До щастя, волі і до слави.  О Україно! Спадщино Батьків!  Мов свіжа кров, димиш, Руїно!  Зоставсь лиш чорний попіл від садків,  Де співи лились солов'їно,  І згарище димить руде,  Де грали кобзи віщі струни.  Чума з лопатою бреде,  І крячуть ворони комуни.  Прийми гарячий, щирий мій уклін  Велика, Непоборна Мати!   Я твій закутий більшовизмом син,  Однак якого не зламати  ……………………………………   Ні голодом, ні кайданами  У заполярній далині,  Бо Ти і тут зі мною, з нами.  Прилинь до мене з-за карпатських гір  Янтарним вітром винограду,  І рокотом діброви, де топір  Скликає лісорубів на пораду,  І закликом лунких трембіт,  Що яструбині їхні крила  Не придушив совєтський гніт,  Чекістська зграя не скорила.  Прилинь з Попрадських синіх берегів  Мотивом бистрого потоку,  І про лемківських розповіж братів,  Словацьку мачуху жорстоку,  Про український Пряшів нам  Оповідання стоголосі,  Як важко дихати синам  Без матері, без ласки й досі.  Прилинь жалем до мене чабанів  З верхів тужливих Буковини,  Щоб гнів яскраво в грудях пломенів,  Зростав, могутнішав щоднини.  Як ув Олекси, що панів  Чужих карав, палив з дворами,  Щоб рідний край зазеленів  І закосичився квітками.  Прилинь, прилинь кличем з Галичини,  Де кров'ю пишуть епопеї.  Грізні, святі літописи війни  Вітчизни вірні Прометеї,  І де скривавлений покіс  Гарматні залишають жерла,  Щоб на Говерлу кат не ліз,  Щоб квітла вільною Говерла.  Селянськими прокльонами прилинь  З колгоспних присмерків Волині,  Щоб на чужині я почув Волинь,  Як у ярмі страждає нині,  Як з неї ссуть останній сік  адюки прокляті червоні   як нагай тіла посік   мозолі – тверді долоні.  Прилинь до мене, Нене, з-за Дінця,  З лісів Полісся золотого,  З Донбасу і Дніпра святого,  Щоб голос мій залізним став,  Щоб серце спалахом тремтіло  Карбованих пісень-октав,  Щоб кликав я за праве діло.  До боротьби, як славний Каменяр,  Як Леся Українка сміло,  Щоб слово-криця пристрастю фанфар  Грізним прокляттям загриміло  Комуні, Сталіну, Москві –  Катам найзлішим України,  Щоб стали мертві і живі  В ряди повстанської лявіни.  Прилинь з Кавказу, пташко, навесні,  Пшеничним запахом з Кубані,  Іржанням табунів донських мені  Приснися в ночі, з горя п'яні,  Морським прибоєм пригадай  Даїрські ребра, шпилі Криму,  І Чорномор'я, і Дунай,  І Хортицю непобориму.  Прилинь, прилинь, мов блискавиця з туч,  У пекло тундрове шалене,  Хрестом Володимирівським із круч  Благослови мене, о Нене!  І про столицю розповіж,  Про хлібні черги на майдані,  Про більшовицький гострий ніж,  Що осквернив Софійські бані.  Замайори прапорами Хмеля,  Як червоніли Жовті Води,  Як бурею вкраїнська йшла земля  За віру й правду до Свободи.  Заплач про той фатальний день,  Як рада суму засідала,  І кайданів московських дзвень  Принесла Києву навала.  Про сина славного загомони,  Про дух геройський, про Мазепу,  Що прагнув волі, сонця і весни  І горам, і ланам, і степу,  Що рушив з ордою на прю,  Що розпочав борню криваву.  Нехай у спогадах згорю  Й полину серцем під Полтаву.  Гей, загрими, зарокочи  Безсмертним зовом Заповіту,  Щоб рвать кайдани,  Точити знов вночі  Сокиру, гнівом оповиту,  Щоб кров сторіками текла  В бурхливе рідне Чорне море,  Щоб промені добра й тепла  Зігріли поле неозоре.  Заґерґочи, мов тисяча гармат  Про лицарські діла Петлюри,  Щоб знову затремтів московський кат,  В'язничні повалились мури,  Залопотів народний стяг,  Воскрес тризуб у сяйві й славі  Й повів загони до звитяг  В державні заграви яскраві. Натхни мене на подвиги гучні,  Заповни помстою до краю,  Бо лиш Тебе одну й Твої пісні  Кохав, кохатиму й кохаю,  Бо Ти одна – моє життя,  І щастя й задуми орлині.  Хай у Тобі без вороття  Розплинусь, Мамо, по краплині.  Прилинь до мене, мов скорботний дзвін  По замордованих в Березі,  Заплач гуцулкою, яку загін.  Солдати, зайди нетверезі,  Безчесні звірі – москалі  Пустили без віночка вранці  Застогни стогоном в імлі  Замучених у Сигуранці.  І скрипом шибениці заскрипи,  Змайстрованої німчаями,  Щоб залякати і Дніпро й степи  І зойком докотитися до ями,  Де загрібали люд живцем  Лопати братські під багнетом,  Щоб окупант з рябим лицем  Давився маслом і паштетом.  Прилинь до мене, Мамо, з Воркути,  Бліда, розпухла, у бушлаті,  З Карелії, Печори та Інти,  З Караганди, куди катюги кляті  Тебе загнали за дроти  На муки каторжні й поталу.  Плачем дівочим прилети  Із Колими, Іркутська та Уралу.  Прилинь до мене криками сиріт  З тайги холодного Сибіру,  І крізь решітки і колючий дріт  Розпламени у мене віру,  Зміцни, щоб стала мов граніт,  Щоб я пішов на супостата,  Піднявши голову в зеніт,  Коли прийде пора-відплата.  Як лицарі Базару й Крут,  Як Хусту вірні побратими,  Що закарпатський боронили кут  Тілами юними своїми;  І як сьогодні в кожну мить  Ідуть стрільців полки могучі,  Легендою про них гримить  Флояра вівчаря з-під кручі.  Прилинь, прилинь росою полонин   І срібним шумом водоспаду,  За Тебе гордо піду на загин  І на коліна не упаду.  Прилинь у клекоті орлів,  В ОУН-івськім наказі-слові,  І стану я поміж стрільців  В ряди, до боротьби готові.  Підніму шовк знамен, піду вперед  З братами у напрузі бою,  І не зупинить нас ні кулемет,  Ні танк наводкою прямою,  Ні вся диявольська Чека,  Ні ґерґотання грому й бурі,  Ні Черемошу синь стрімка,  Ні скелі дикі та понурі.  Прилинь до мене в далеч голубу,  Спали бунтарськими піснями,  Щоб змити слабодухість і ганьбу,  Оспівану сліпим без тями;  Як вимирав голодний люд,  Як постріли сухі тріщали,  Й про заслання сумний маршрут  Гуділи залізничні шпали.  Прилинь з фабрик і колгоспних полів,  Де мучаться рабів мільйони,  І розкажи про їх великий гнів,  Про злидні, сльози і прокльони.  Про тих, що порятунку ждуть,  Що в них одна-єдина мрія,  Що вперли очі тужно в путь:  – Коли ж, коли прийде Месія?!..  О Україно, Матінко моя,  Сторіччя на хресті розп'ята,  За Тебе смерть солодку прийму я  І в пазурях не крикну ката,  Піду на муки у пітьму,  Звідкіль повернення не буде,  Бо в Тобі вічно житиму,  Як житимуть на волі люди.  О Україно! Страднице свята!  На шрамі шрам, на рані рана!  Лиш Ти моя надія і мета,  Що сяє зорею весняно,  І  крізь тумани навісні  Веде у бій народні лави,  В звитяжні далі осяйні  До щастя волі і до слави.  О Україно! Спадщино Батьків,  Мов свіжа кров, димиш, руїно,  Зоставсь лиш чорний попіл від садків,  Де співи лились солов'їно,  І згарище лежить руде,  Де грали кобзи віщі струни,  Й чума з лопатою бреде,  І крячуть ворони комуни.  О Україно! Знов повстанеш Ти,  Вільна, Соборна і багата,  В одній Родині зійдуться брати  Під гомін радісного свята.  Твій стяг над плесами борів,  Степами, селами й містами  Замайорить, як майорів  Жовто-блакитними лучами.  О Україно! Слався у віках!  Героїв Земле, люба й мила!  Хоч пута ще у тебе на руках,  Комуну вже чека могила.  І ти воскреснеш ясно знов,  Врочисто, буйно, голубино.  Тобі, Тобі одній моя любов,  О Страднице! О Україно!      Воркута, 1954 - 1955