ПОЗАКЛАСНИЙ ЗАХІД "Вшанування пам' яті письменника – земляка О.А. МИТРАКА "

                                                       

       Учениця

Моє село Плоске - це перша стежина,

Моє село Плоске - це наша родина.

Все у нім рідне, близьке, дороге –

Повік не забуду тебе.

Тут я вперше до школи пішла,

 Тут я для себе друзів знайшла.

Корінь життєвий звідси іде,                                                                                                            Пагіння в майбутнє звідси росте.

Ведучий.

Гарне наше село, хоч і невеличке. Прикрашають його гори, дзюркотять веселу пісню чарівні джерельця, ліси ваблять своєю прохолодою, чистим повітрям, казковою тишею, напрочуд багатою рослинністю. Але найбільшою його окрасою є люди, працьовиті, щедрі, гостинні, розумні, порядні.

Цього року виповнилося 185 років з дня народження нашого земляка, чиє ім'я відоме далеко за межами Закарпаття. Це письменник, журналіст, мовознавець, лексикограф, етнограф, священик - Олександр Андрійович Митрак. Народився 16 жовтня 1837 року в нашому селі Плоскому, що на Свалявщині.

Ведуча.

Батько був священиком, тому син мав змогу навчатися. Після закінчення Ужгородської гімназії, навчання у Сатмарі, в Ужгородській богословській семінарії. Від 1862року ставши священиком, служив в Ільниці, Великих Лучках. А в 1864-1868 роках був катехитом народної школи у місті Мукачеві. Тоді тут навчався майбутній історик Юрій Жаткович, котрий дав таку характеристику своїм учителям: «Метода ученія бьіла у всіх одинакова - бити по плечам прутиком, даже палицею, а по перетикам линейкою. Изьятием бьіл руский катехит А. Митрак, которьій даже не вьіругагг школяров, однако ученики не злоупотребляли его ласкою и любили его».

Ведучий.

Своє життя присвятив служінню простим людям, яким судилася дуже важка доля, закликає їх любити.

Учень.

Любіте наш народ руський

Хоть он бідний і убогий,

 Хоть на чолі єго печать

 Рабства випек суд жестокий:

В нещасной долі минувших літ

 Увял лица єго свіжий цвіт.

Учень.

О. Митрак не затрачав час на складання патріотичних віршів, а не помітно і без оголоски ходив із села в село, із хати в хату і з любов'ю збирав то, чим був багатим наш народ: його мову, пісні, казки, звичаї, віршування.

Учень.

Серце поета обливалося слізьми за долю наших убогих земляків. У вірші «Думка» питає у сонця, чому воно світить тільки панам, а не бідним? Закликає народ боротися за свою свободу. Учень.

Хмарно, темно, Ворона кряче, моє серце за народ плаче. За народ темний, Бідний, бездольний. Ци ти, сонце, На нас не світиш? Свободо, ти Панам лиш служиш? Або тебе так дуже мало, Что наше плем'я тя і не знало? Не знал тя наш народ.

Не буде і знати, Коль світлом ум свій Не буде взаряти. Бо свободу силов Треба добувати; А хто її смиренно По-жебрацьки просить, - Тому она нігда добрі не послужить.

Учень.

О.Митрак любив подорожувати по Верховині, любуватися красою Карпатських гір і полонин, зустрічатися із гостинними верховинцями, розпитувати про їх життя. А потім свої думки вилив у нарисі «Путевьіе впечатления на Верховине» та у вірші «На Верховині» Учень.

Гори наші, гори,

 Наші бідні гори!

На вас я печально

Устеляю взори.

 Что за дивна сила

Вас тут наметала,

 Луч тепленький солнца

 І землю украла!

Таїте лі в нідрах

Золотую долю,

Іль готовите нам

Вічную недолю?

Учень.

А як зворушливо про долю бідного народу написано у вірші «Добрі тому багатому»

Добрі тому багатому,

 Кто родився паном,

Добрі тому щасливому,

Кто не був Іваном.

Ой, та не так біднякові,

Кто не зазнав долі,

Як тому-то цвіточкові,

Что змарнів у полі.

Других людей щастя пестить,

 Як мати родная,

 А бідного не навидить,

 Ги мачуха злая.

 Не єдному богачеві

Мало сего світа,

А сироті біднякові

 Нігде не є міста.

 Кажуть люди не єдному:

«Смерть ділить розумно».

 Но я видів, що бідному

 І у гробі тісно...

Учень.

Найбільша заслуга О.Митрака в тому, що він підготував і видав великооб'ємні двомовні словники: Русько-угорський (має 846 сторінок солідного формату із трьома колонками та загальною кількістю 68 тисяч слів) та Угорсько-руський. Цей труд без будь-якої спонсорської участі був виданий на власні кошти автора у 1881 році в Ужгороді. Вони є цінним внеском у науку. Цим О.Митрак створив собі пам'ятник, вічний і міцний.

Ведучий.Кінець XIX - початок XX ст.. для культурного життя закарпатців був справді драматичним - неухильно проводилася безсоромна мадяризація у шкільництві, закривалися проіресивні періодичні видання. О.Митрак не лише своєю творчістю, але й безпосередньою роботою як священик виховував сельчан у патріотичному дусі. За це його переслідувала мадярська поліція. Уже перед смертю вона ввірвалася в його квартиру, провела обшук і взяла всі його рукописи та улюблені книги.

Ведуча.

Цього удару серце не витримало. Воно перестало битися і відпочило 17 березня 1913 року. Помер О.Митрак в Мукачеві, там і похований. Його іменем було названо вулицю, а також краєзнавче товариство. Пам'ять про О.А. Митрака живе у наших серцях.

(Звучить пісня у виконанні шкільного ансамблю)

                                    о. Георгій Хваста, житель С Плоске

ПІСНЯ ПРО ПЛОСКЕ

В Карпатській долині в казковім куточку,

Де цвітуть шафрани й перший білоцвіт,

Розкинулось рідне Домбоштелек - Плоске,

Яке відмічає свій четвертий вік.

ПРИСПІВ

Бережи нас, Боже, усіх односельців,

Свою Божу Ласку в кожен дім пошли,

Щоб Покров Марії, Непорочне Серце

Нам захистом нині і завжди були.

      Звучить в Плоскім нині величава пісня,

Це подяка Богу за наше життя,

За великий дар чотири сторіччя,

За яскраве сонце, за сердець биття.

ПРИСПІВ

В'ється річка Пеня, наче тая змійка,

Видніються гори Менчула, Синяк,

Золота пшениця, мов та чудодійка,

Вабить нас до себе в Божий вічний сад.

ПРИСПІВ

Дзюркотить у гаю чарівне джерельце,

Повне як ніколи цілющої води,

Це дарунок Божий за те добре серце,

Що мали наші предки, наші прадіди.

ПРИСПІВ

Хай цвіте в домівках Містична Троянда,

Троянда Любові, нев'янучий цвіт.

Хай засяє в душах Вервичок Гірлянди,

Що врятує Землю, отой грішний світ.

ПРИСПІВ

Білей О.Д.  вчитель укр. мови та літ.